Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Та коли два дні минули в безперервному чищенні ножів і виделок, добиранні весільних стрічок,

бантів і квітів відповідних кольорів, дегномізації саду та готуванні цілих стосів маленьких

канапочок, Гаррі почав підозрювати, що в неї на думці було щось інше. Усі завдання місіс Візлі

підлаштовувала так, щоб Гаррі не опинявся поряд з Роном чи Герміоною. З того першого вечора,

коли він розповів їм, як Волдеморт катував Олівандера, ще ні разу не вдавалося поговорити з

ними наодинці.

* Мама, здається, думає, що, не даючи вам зібратися й усе розпланувати, вона вас тут

затримає, — сказала впівголоса Джіні, накриваючи з Гаррі стіл до вечері на третій день після

його прибуття.

* І що ж, на її думку, станеться? — пробурмотів Гаррі. — Хтось інший уб’є Волдеморта,

поки ми тут робимо канапочки? Він це сказав не подумавши, й побачив, як зблідла Джіні.

* То це правда? — спитала вона. — Це те, що ти збираєшся зробити?

* Я... та ні... я пожартував, — ухильно відповів Гаррі.

Вони дивилися одне на одного, і в очах Джіні Гаррі побачив щось більше, ніж звичайну

тривогу. Раптом до нього дійшло, що це він уперше опинився з нею наодинці ще відтоді, як

вони ховалися в потаємних закутках Гоґвортських угідь. Не сумнівався, що вона теж про це

подумала. Обоє аж підскочили, коли відчинилися двері й зайшли містер Візлі, Кінґслі та Білл.

На вечерю до них часто прибували інші члени Ордену, бо тепер їхня штаб-квартира

перемістилася з площі Ґримо, дванадцять, у "Барліг". Містер Візлі пояснив, що після загибелі

Дамблдора, їхнього тайнохоронця, всі ті, кому Дамблдор довірив таємницю про розташування