Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Гаррі боявся натиску "стурбованих батьків". Тож примусив себе подивитися їй прямо в очі,

відзначивши при цьому, що вони теж були карі, як і в Джіні. Це не допомогло.

— Місіс Візлі, Дамблдор не хотів, щоб про це знав ще хтось. Даруйте. Рон і Герміона не

зобов’язані йти зі мною, хай вирішують...

— Не думаю, що й ти повинен кудись іти! — відкинула вона удавану байдужість. — Ви

тільки-тільки стаєте повнолітні! Це повна нісенітниця! Якби Дамблдорові треба було зробити

якусь справу, то він мав у своєму розпорядженні увесь Орден! Гаррі, ти, мабуть, не так його

зрозумів. Можливо, він розповідав тобі про щось таке, що він сам хотів би зробити, а ти

подумав, що він доручив це тобі..

— Я все зрозумів правильно, — категорично заперечив Гаррі. — Це маю зробити я.

Він віддав їй шкарпетку з візерунком у вигляді золотого очерету, яку мав упізнати.

— Це не моя, бо я, до речі, не фанат "Калабані Юнайтед".

* Ой, авжеж, ні, — підозріло швидко повернулася до недбалого тону місіс Візлі. — І як я

сама не здогадалась. Гаррі, поки ти ще в нас — допоможеш готувати весілля Білла й Флер? Ще

стільки роботи.

* Так... я... звичайно, — погодився Гаррі, збентежений несподіваною зміною теми.

* От молодець, — зраділа вона, усміхнулась і вийшла з посудомийні.

З тієї миті місіс Візлі так завантажила Гаррі, Рона й Герміону підготовкою до весілля, що

вони геть не мали часу думати про щось інше. Її поведінку можна було, звісно, пояснити тим,

що вона хотіла відвернути всіх від думок про Дикозора та про жах їхньої недавньої подорожі.