Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— І досі ще не скликали слухання про неповнолітні чари, які я насилав, рятуючись від

смертежерів? — через стіл запитав Гаррі в містера Візлі, і той похитав головою. — Тому, що

розуміють, що в мене не було іншого вибору, чи тому, що не хочуть, щоб усі знали про

Волдемортів напад на мене?

— Гадаю, що друге. Скрімджер не хоче визнавати ні того, що Волдеморт знову при силі,

ані масової втечі з Азкабану.

— Ну, так, навіщо ж казати людям правду? — скривився Гаррі, так міцно стискаючи ножа,

що на правій руці проступив білий, ледь помітний шрам зі словами: "Я не повинен брехати".

— Невже в міністерстві нема кому з ним боротися? — сердито запитав Рон.

— Та є, Роне, але люди залякані, — відповів містер Візлі, — бояться, що наступними

зникнуть вони, і що нападуть на їхніх дітей! Скрізь ходять паскудні чутки; я, наприклад, не

вірю, що викладачка маґлознавства з Гоґвортса пішла у відставку, її вже кілька тижнів не

бачили. Тим часом Скрімджер цілими днями сидить, замкнувшись у кабінеті. Сподіваюся, що

він там розробляє хоч якийсь план.

У паузі місіс Візлі чарами відсунула порожні тарілки й подала яблучний пиріг.

— Нам тгеба вигішити, як тебе замаскувати, ’Аггі, — сказала Флер, коли всім подали

десерт.

— Для весілля, — пояснила вона, побачивши його розгублений вигляд. — Сегед наших

гостей, згозуміло, не буде смегтешегів, але не можна гагантувати, що після к’елиха

шампанського в когось не гозв’яжеться язик.