Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Мама намагалася все вивідати у мене і в Герміони. Що ми задумали робити. Тепер

візьметься за тебе, тож готуйся. Тато й Люпин теж допитувалися, але ми їм сказали, що

Дамблдор велів тобі нікому не розповідати, крім нас, і вони відчепилися. Але не мама. Вона

настроєна рішуче.

Не минуло й кількох годин, як Ронове передбачення здійснилося. Після обіду місіс Візлі

покликала Гаррі, щоб він допоміг з’ясувати, чи не йому, бува, належить шкарпетка, яка, як їй

здавалося, могла випасти з його рюкзака. Загнавши його в кут у крихітній посудомийні при

кухні, вона відразу пішла в наступ.

* Рон і Герміона щось там вигадують, ніби ви всі троє кидаєте Гоґвортс, — почала вона

невимушеним буденним тоном.

* О, — розгубився Гаррі. — Так. Кидаємо.

У кутку крутнувся відтискний валок для білизни, викидаючи щось схоже на камізельку

містера Візлі.

* Можна запитати, чому ви відмовляєтеся від освіти? — продовжила місіс Візлі.

* Ну, Дамблдор доручив мені... одну справу, — пробурмотів Гаррі. — Рон і Герміона про

це знають і хочуть допомогти.

* І яка ж це "справа"?

* Вибачте, я не можу...

— Скажу відверто — ми з Артуром маємо повне право знати, і, думаю, містер та місіс

Ґрейнджери зі мною погодяться! — наполягала місіс Візлі.