Гаррі Поттер і смертельні реліквії

злості, побачив, як той виснажений старий корчиться в агонії...

— Гаррі?

Видіння зникло так само раптово, як і почалося. Гаррі дрижав у темряві, вчепившись у

садову хвіртку, серце гупало, шрам поколював. Минув якийсь час, поки він усвідомив, що біля

нього стоять Рон і Герміона.

* Гаррі, вертайся в дім, — прошепотіла Герміона. — Ти вже передумав нас покидати?

* Залишайся, старий, — Рон гупнув Гаррі по спині.

* Що з тобою? — зазирнула в обличчя Герміона. — У тебе жахливий вигляд!

* Кращий, мабуть, — тремтячим голосом відповів Гаррі, — ніж в Олівандера...

Коли він переповів їм побачене, Рон був приголомшений, а Герміону це теж страшенно

налякало.

— Це ж мало припинитися! Твій шрам... з ним такого вже не повинно бути! Не відкривай

цей зв’язок — Дамблдор казав тобі заблокувати мозок!

Гаррі нічого не відповів, і вона схопила його за руку.

— Гаррі, він уже підкорив собі міністерство, й газети, і половину чаклунського світу! Не

впускай його ще й у свою власну голову!

— РОЗДІЛ ШОСТИЙ —

Упир у піжамі

Шок від утрати Дикозора висів над будинком усі наступні дні. Гаррі постійно сподівався,

що той ось-ось зайде у задні двері, як і інші члени Ордену, що снували туди-сюди, приносячи