Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Трохи помовчавши, Герміона лагідно заперечила:

— Але ж це неможливо, Гаррі. Ти, мабуть, хотів сказати, що насилав чари, сам того не

усвідомлюючи, що ти діяв інстинктивно.

— Ні, — не погодився Гаррі. — Мотоцикл падав, я навіть не знав тоді, де Волдеморт, а моя

паличка сама крутнулася в руці, знайшла його й поцілила закляттям, причому таким, якого я й

не знаю. Я ще не вичакловував золотого полум’я.

* Нерідко, — сказав містер Візлі, — у стресовій ситуації можна витворити чари, про які

ніколи й не мріяв. Таке часто буває з маленькими дітьми, які ще не ходять до школи...

* Це було щось інше, — заперечив Гаррі, зціплюючи зуби.

Шрам палав вогнем. Він був сердитий і роздратований.

Найбільше його дратувало, що вони всі вважають, ніби він володіє такою ж силою, як

Волдеморт. Ніхто нічого не сказав. Він розумів, що йому не повірили.

Та й сам він, зрештою, ніколи не чув про чарівні палички, що самостійно насилають чари.

Шрам несамовито болів. Гаррі ледве стримувався, щоб не застогнати. Пробурмотівши щось про

свіже повітря, поставив чарку й вийшов з кімнати.

Коли проходив темним двором, великий, скелетистий тестрал глянув угору, з шурхотом

розправив свої здоровенні кажанячі крила і знову почав скубти траву. Гаррі зупинився біля

хвіртки в садок, що позаростав дикими рослинами, дивився на них, потираючи лоба, й думав

про Дамблдора.

Він знав, що Дамблдор би йому повірив. Дамблдор знав би, чому і як чарівна паличка Гаррі