Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Куди ви зібралися? — запитали в один голос Тонкс і Флер.

* Треба забрати Дикозорове тіло, — пояснив Люпин.

— А це не може?.. — почала було місіс Візлі, благально дивлячись на Білла.

— Зачекати? — договорив за неї Білл. — Невже ти хочеш, щоб його забрали смертежери?

На це ніхто нічого не заперечив. Люпин і Білл попрощалися й пішли.

Усі, крім Гаррі, попадали на стільці. Раптовість і неминучість смерті висіли в повітрі, мов

мара.

* Я теж мушу піти, — озвався Гаррі. Десять пар очей злякано звернулося до нього.

* Не кажи дурниць, Гаррі, — застерегла його місіс Візлі. — Що ти верзеш?

— Мені не можна тут лишатися. Він потер чоло — знову почало пекти. Понад рік не було

такого болю.

* Поки я тут, ви всі в небезпеці. Я не хочу...

* Та що за нісенітниці! — обурилася місіс Візлі. — Усе сьогодні робилося для того, щоб

безпечно тебе сюди переправити, і, слава Богу, вдалося. І Флер уже погодилась, що весілля буде

тут, а не у Франції, ми все підлаштували так, щоб залишатися тут разом і помагати тобі...

Вона нічого не зрозуміла. Тепер він почувався ще гірше.

* Якщо Волдеморт довідається, що я тут...

* Та як же він довідається? — здивувалася місіс Візлі.

— Гаррі, є ціла дюжина місць, де ти зараз міг би бути, — сказав містер Візлі. — Він ніяк

не може знати, в якому із захищених будинків ти перебуваєш.