Гаррі Поттер і смертельні реліквії

додало гучності його голосу.

* Тобто... якщо хтось і зробив помилку, — пояснив свою думку Гаррі, — і бовкнув зайве,

то це ж не було навмисне. Не можна нікого звинувачувати, — додав він знову неприродно

голосно. — Треба довіряти одне одному. Я вірю вам усім і не думаю, що хтось із вас міг здати

мене Воддемортові.

Після цих слів знову запала тиша. Всі дивилися на нього. Гаррі відчув, як пашіє лице, і

випив ще ковток вогневіскі. П’ючи, подумав про Дикозора. Дикозор завжди з сарказмом

ставився до Дамблдорової готовності довіряти людям.

* Чудові слова, Гаррі, — несподівано озвався Фред.

* Правильно, правильно, — додав Джордж, упівока поглядаючи на Фреда, в якого сіпався

кутик рота.

Люпин подивився на Гаррі з дивним виразом обличчя, так, ніби його жалів.

— Думаєте, я дурень?! — вигукнув Гаррі.

— Ні, думаю, що ти такий, як Джеймс, — заперечив Люпин, а він недовіру до друзів

вважав найбільшою ганьбою.

Гарріі знав, на що натякає Люпин: на те, що батька зрадив його товариш, Пітер Петіґру.

Його охопила незрозуміла лють. Хотів заперечити, але Люпин відвернувся від нього, поставив

чарку на столик і звернувся до Білла:

* Є ще одна робота. Я запитаю Кінґслі, чи він...

* Ні, — миттю заперечив Білл, — я це зроблю, я піду.