Гаррі Поттер і смертельні реліквії

загинув... не може такого бути... Дикозор, такий витривалий, такий відважний, він завжди

виходив з води сухий...

Ніхто нічого не сказав, та всі раптом усвідомили, що вже немає сенсу стояти на подвір’ї, й

мовчки пішли за містером і місіс Візлі в "Барліг", у вітальню, де реготали Фред і Джордж.

— Що таке? — запитав Фред, побачивши їх. — Що сталося? Хто?..

— Дикозор, — відповів містер Візлі. — Загинув. Усмішки близнюків перетворилися на

болісні гримаси.

Ніхто не знав, що робити. Тонкс тихо плакала в хустинку. Гаррі знав, що їх з Дикозором

поєднували дружні стосунки, вона була його улюбленицею, його протеже в міністерстві магії.

Геґрід сів на підлогу в кутку, де було найбільше вільного місця, і витирав очі своєю хустинкою-як-

скатертинкою. Білл підійшов до буфета й вийняв пляшку вогневіскі й чарки.

* Прошу, — він помахом чарівної палички роздав присутнім дванадцять повних чарок, а

тринадцяту підняв сам.

* За Дикозора.

— За Дикозора, — повторили всі і випили.

— За Дикозора, — трохи запізно сказав Геґрід, гикнувши. Вогневіскі обпалило Гаррі

горлянку; цей вогонь ніби знову запалив почуття, проганяючи заціпеніння й відчуття

нереальності, додаючи відваги.

— То Манданґус зник? — перепитав Люпин, вихиливши чарку до дна.

Атмосфера в кімнаті миттю змінилась. Усі напружено дивилися на Люпина, воліючи, щоб