Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Як там Джордж? — поцікавився Люпин. —А що з ним? — стривожився Рон.

* Йому відірвало...

Проте останні слова місіс Візлі заглушив радісний крик: з темряви спланерував і

приземлився у дворі тестрал. З нього зіскочили Білл і Флер, розкошлані од вітру, проте

неушкоджені.

— Білл! Слава Богу, слава Богу...

Місіс Візлі кинулася до нього, та він тільки на мить її пригорнув. Дивлячись батькові у

вічі, Білл повідомив:

— Дикозор загинув.

Ніхто не озвався, не ворухнувся. Гаррі відчув, як у грудях щось обірвалося й полетіло

кудись глибоко під землю, назавжди його покидаючи.

— Ми самі бачили, — сказав Білл. Флер кивнула головою, і в світлі з кухонного вікна

зблиснули сльози на її щоках. — Це сталося тоді, як ми вирвалися з кола. Дикозор і Данґ були

недалеко від нас, вони теж прямували на північ. Волдеморт... а він уміє літати... погнався за

ними. Данґ запанікував, я чув, як він кричав, Дикозор намагався його зупинити, але той

роз’явився. Волдемортове закляття влучило Дикозорові прямо в обличчя, він упав з мітли і... ми

нічого не могли вдіяти, нічого, у нас самих на хвості сиділо їх з півдесятка...

Біллові перехопило дух.

— Звісно, ви нічого не могли вдіяти, — сказав Люпин.

Усі стояли й дивилися одне на одного. Гаррі не міг осягнути гіркої звістки. Дикозор