Гаррі Поттер і смертельні реліквії

останні повернулись?

* Ні, — відповіла Джіні, — ще й досі чекаємо Білла з Флер та Дикозора з Манаданґусом.

Піду скажу мамі з татом, що ти живий... Вона побігла в дім.

— Чого ви затрималися? Що сталося? — сердито запитав Люпин у Тонкс.

— Белатриса, — відповіла Тонкс, — прагне вбити мене не менше, ніж Гаррі. І дуже

старалася це зробити. Ох, попадеться вона мені, ця Белатриса! Але ми точно поранили

Родольфуса... а потім прибули до Ронової тітоньки Мюріель, але не встигли на летиключ, і вона

метушилася коло нас, наче квочка... У Люпина заходили жовна на щоках. Він кивнув головою,

але нічого не зміг сказати.

— А з вами що було? — Тонкс обернулася до Гаррі, Герміони й Кінґслі.

Вони розповіли про свої пригоди, але відсутність Білла, Флер, Дикозора й Мандангуса

сковувала їх, мов крига, і цей холодний тягар було дедалі важче ігнорувати.

— Я мушу повернутися на Даунінґ-стріт, у резиденцію прем’єра. Я ще годину тому мав

там бути, — сказав нарешті Кінґслі, востаннє глянувши в небо. — Повідомте, як повернуться.

Люпин кивнув. Помахавши рукою, Кінґслі рушив у темряву до воріт. Гаррі почув

легенький ляскіт, коли Кінґслі роз’явився за ворітьми "Барлогу".

Містер і місіс Візлі збігли з ґанку, Джіні за ними. Батьки спершу обняли Рона, а тоді

повернулися до Люпина й Тонкс.

— Дякую вам, — сказала місіс Візлі, — за наших синів.

* Не кажи дурниць, Молі, — зніяковіла Тонкс.