Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Наче святий, — повторив Джордж, розплющуючи очі й дивлячись на брата. — Бачиш...

я тепер просвітлений. Бо маю просвіт, Фред. Зрозумів?

Місіс Візлі заридала з новою силою. Бліде Фредове обличчя розчервонілося.

* Жалюгідно, — пирхнув він. — Примітивно! Знаючи стільки анекдотів і жартів про вухо,

вибрати якийсь просвіт?

* Зате, — усміхнувся Джордж заплаканій матері, — тепер ти, мамо, нас розрізнятимеш.

Він роззирнувся по кімнаті.

— Здоров, Гаррі... ти ж Гаррі, правда?

— Так, це я, — підтвердив Гаррі, підходячи до дивана.

— Принаймні ти прибув сюди цілий, — сказав Джордж. — А чому біля ліжка хворого не

видно Рона й Білла?

* Вони ще не повернулися, — пояснила місіс Візлі. Джорджева усмішка зів’яла. Гаррі

подивився на Джіні й жестом попросив її вийти з ним з кімнати. Коли вони проминали кухню,

вона тихенько сказала:

* Рон і Тонкс мали б уже повернутися. Їм добиратися було недовго, бо тітка Мюріель

мешкає не так далеко звідси.

Гаррі нічого не сказав. Він постійно відганяв від себе страх, з перших хвилин у "Барлозі",

проте зараз нестерпний жах його огортав, залазив під шкіру, пульсував у грудях, не давав

дихати. Коли вони зійшли з ґанку на темне подвір’я, Джіні взяла його за руку.

Кінґслі крокував туди-сюди, глипаючи в небо щоразу, як розвертався. Гаррі пригадав