Гаррі Поттер і смертельні реліквії

червоного "Гоґвортського експреса". Невиразні постаті юрмилися в цій імлі, у якій уже десь

розчинився Джеймс.

* Де вони? — стурбовано запитав Албус, приглядаючись до розмитих силуетів, повз які

їхня сім’я проходила по платформі.

* Знайдемо, — заспокоїла Джіні.

Однак у густій парі важко було розрізнити обличчя. Голоси, відокремлені від їхніх

власників, звучали неприродно гучно. Гаррі здалося, що він чує, як Персі ораторським голосом

нагадує про правила користування мітлами, і зрадів, що є поважна причина не зупинятися й не

вітатися з ним...

— Ал, думаю, це вони, — сказала раптом Джіні.

З імли виникло четверо людей, що стояли біля останнього вагона.

хні обличчя вдалося розгледіти аж тоді, як Гаррі, Джіні, Лілі й Албус підійшли до них

майже впритул.

— Привіт! — сказав Албус з величезним полегшенням. Розі, уже вдягнута в новесеньку

гоґвортську мантію, сяйнула до нього усмішкою.

* Нормально припаркувався? — запитав у Гаррі Рон. — Мені вдалося. Герміона взагалі

не вірила, що я здам на маґлівські водійські права. Думала, що доведеться законфундувати

екзаменатора.

* Неправда, — заперечила Герміона, — я в тебе вірила.

* Чесно кажучи, я його таки конфунднув, — прошепотів Рон до Гаррі, коли вони вдвох