Гаррі Поттер і смертельні реліквії

не переможе. На цьому все й закінчиться.

Дамблдор кивнув головою. Вони всміхнулися один одному.

— Ти впевнений? — запитав Рон. У його голосі відчувалася прихована нотка жалю, коли

він поглянув на бузинову паличку.

— Думаю, Гаррі правий, — тихенько сказала Герміона.

— Від цієї чарівної палички більше неприємностей, ніж користі, — додав Гаррі. — А якщо

чесно, — він відвернувся від портретів, думаючи зараз тільки про ліжко з чотирма стовпчиками,

що чекало його в ґрифіндорській вежі, та про те чи не здогадається, бува, Крічер принести туди

бутерброд, — то мені вже вистачить неприємностей на все моє життя.

— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ —

Дев’ятнадцять років потому

Осінь того року настала якось несподівано. Ранок першого вересня був свіжий і золотий,

мов яблуко, а коли невеличке сімейство жваво перебігало гуркотливу дорогу до великого,

вкритого кіптявою вокзалу, вихлопні гази машин і дихання перехожих іскрилися в

прохолодному повітрі, наче павутиння. Дві великі клітки торохкотіли на завантажених до

самого верху візочках, що їх штовхали батьки. У клітках обурено ухкали сови, а руда заплакана

дівчинка пленталася за братами, вчепившись у батькову руку.

* Ще трохи, і ти теж туди поїдеш, — сказав їй Гаррі.

* Два роки, — шморгнула носом Лілі. — А я хочу зараз!

Подорожні з цікавістю поглядали на сов, поки родина проштовхувалася до перегородки