Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Гаррі підняв бузинову паличку. Рон і Герміона глянули на неї з таким благоговінням, якого

Гаррі не міг не помітити навіть у своєму задурманеному від неспання стані, і яке йому не

сподобалося.

* Мені вона не потрібна, — сказав Гаррі.

* Що?! — вигукнув уголос Рон. —Ти що, псих?!

* Я знаю, що вона всемогутня, — втомлено пояснив Гаррі. — Але я краще почуваюся зі

своєю. Тому...

Він понишпорив у капшучку, що висів на шиї, вийняв дві половинки гостролиста,

сполучені тонесенькою ниточкою феніксової пір’їни. Герміона казала, що їх неможливо

з’єднати, так серйозно вони пошкоджені. Гаррі розумів, що більше не буде на що сподіватися,

якщо нічого не вийде зараз.

Він поклав поламану чарівну паличку на директорський стіл, торкнувся її кінчиком

бузинової палички і сказав:

— Репаро.

Його чарівна паличка знову стала така, як була колись, і з її кінчика шугонули червоні

іскри. Гаррі зрозумів, що йому вдалося. Він узяв гостролистову паличку з феніксовою пір’їною,

і відчув раптом у своїх пальцях тепло, неначе чарівна паличка і його рука зраділи возз’єднанню.

— Я покладу бузинову паличку туди, звідки її забрано, — сказав він Дамблдорові, що

дивився на нього з величезною любов’ю і захопленням. — Хай залишається там. Якщо я помру

природною смертю, як Іґнотус, її силу буде втрачено, так? Її попереднього власника вже ніхто