Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Тепер він міг спокійно пройтися по залі. Побачив за два столи від себе Джіні. Вона сиділа,

поклавши голову матері на плече. Ще буде час з нею поговорити — цілі години, дні, а то й роки.

Побачив Невіла, коло його тарілки лежав Ґрифіндорів меч. Невіл їв, оточений групкою палких

шанувальників. Гаррі йшов у проході між столами й помітив трьох Мелфоїв, що попритулялися

одне до одного, невпевнені, чи їм тут місце, хоча ніхто й не звертав на них уваги. Скрізь Гаррі

бачив возз’єднані родини і врешті-решт знайшов тих двох людей, чийого товариства потребував

найбільше.

— Це я, — пробурмотів він, нахиляючись поміж ними. — Підете зі мною?

Вони відразу підвелися й усі троє — Гаррі, Рон і Герміона — вийшли з Великої зали. З

мармурових сходів повиривало великі шматки мармуру, частина балюстради просто зникла, і

скрізь, поки вони піднімалися вгору, їм траплялися уламки каміння і плями крові.

Десь удалині вони почули Півза, що ширяв коридорами, виспівуючи переможну пісню,

яку сам і склав:

Ми дали їм газу! Хай Гарік жиє!

А Волдик-дурболдик в могилці згниє!

— Вдало відтворює масштаб і трагічність подій, ге? — усміхнувся Рон, відчиняючи двері,

щоб пропустити поперед себе Гаррі й Герміону

Щастя ще прийде, подумав Гаррі, та поки що воно притлумлене страшенним

виснаженням, а біль від утрати Фреда, Люпина й Тонкс пронизував його на кожному кроці, як

незагойна рана. Насамперед він відчував велетенське полегшення і не менше бажання лягти