Гаррі Поттер і смертельні реліквії

спати. Але спочатку треба було все пояснити Ронові й Герміоні, які стільки часу провели разом з

ним і заслуговували знати правду. Він детально переповів їм побачене в ситі спогадів і те, що

було в Забороненому лісі. Приголомшені й захоплені почутим, друзі ще й не почали ділитися

своїми враженнями, як нарешті опинилися там, куди увесь цей час ішли, навіть не

домовляючись.

Гаргуйля, що вартував вхід у директорський кабінет, хтось важким ударом відкинув набік.

Тепер він стояв похилений і очманілий, і Гаррі не був певний, чи той ще спроможний

розрізняти паролі.

* Нам можна зайти? — спитав він гаргуйля.

* Ласкаво прошу, — простогнало одоробло.

Вони перелізли через нього, і Гвинтові сходи, повільно рухаючись, винесли їх нагору

Гаррі поштовхом відчинив двері кабінету.

Він ледве встиг зиркнути на кам’яне сито спогадів — воно стояло на столі, де він його й

залишив — як раптом оглушливий шум змусив його зойкнути і подумати про закляття,

повернення смертежерів і відродження Волдеморта...

Та це був шквал оплесків. З усіх стін йому стоячи аплодували гоґвортські директори й

директорки. Вони махали капелюхами, а дехто й перуками, потискали одне одному руки,

простягаючи їх поза рами картин, танцювали у своїх намальованих кріслах. Діліс Дервент

ридав, не соромлячись сліз, Декстер Фортеск’ю вимахував слуховою трубкою, а Фінеас Ніґелус

вигукував високим пронизливим голосом: