Гаррі Поттер і смертельні реліквії

мовби центром нестримного виливу цих неймовірних почуттів радості й журби, горя й тріумфу.

Усі хотіли бути з ним — їхнім вождем і символом, їхнім рятівником і поводирем, і те, що він

давно не спав, що прагнув побути в товаристві лише кількох із них, мало кого хвилювало. Він

мусив розмовляти з тими, хто втратив родичів чи друзів, тиснути руки, бачити їхні сльози,

приймати слова вдячності, слухати новини з усіх-усюд про те, що по всій країні приходять до

тями імперіуснуті, що смертежери тікають або їх захоплюють в полон, що негайно виходять на

волю невинні в’язні Азкабану, і що тимчасовим міністром магії призначено Кінґслі

Шеклболта...

Труп Волдеморта винесли з зали й поклали в іншій кімнаті, далеко від тіл Фреда, Тонкс,

Люпина, Коліна Кріві та п’ятдесяти інших бійців, що загинули в битві проти нього. Макґонеґел

повернула на свої місця столи гуртожитків, але ніхто не звертав на них уваги. Усі сиділи

впереміш — викладачі й учні, привиди й батьки, кентаври й ельфи-домовики. Фіренце лежав,

оклигуючи, в кутку, а Ґроп зазирав у розбите вікно, і всі кидали їжу в його усміхнену ротяку. За

якийсь час виснажений і спустошений Гаррі отямився на лаві поруч з Луною.

— Я б на твоєму місці хотіла тиші й спокою, — сказала вона.

— А я й хочу, — відповів він.

— Зараз я відверну їхню увагу, — пообіцяла вона. — Накинь плащ.

Не встиг він щось відповісти, як вона вже крикнула:

— Ой, дивіться, бліберний хочкудик! — і показала кудись у вікно. Усі, хто це почув,

озирнулись, а Гаррі накинув плащ- невидимку і встав.