Гаррі Поттер і смертельні реліквії

закляття, як воно накопичується в чарівній паличці, націленій йому в обличчя.

— Справжнім володарем бузинової палички був Драко Мелфой. Збентеження промайнуло

Волдемортовим лицем і одразу зникло.

— Та яке це має значення? — тихо сказав він. — Навіть якщо це так, Поттере, для мене й

для тебе це не має ніякої різниці. Ти вже не маєш палички з феніксовою пір’їною: наш двобій

залежатиме тільки від нашої майстерності... а коли я вб’ю тебе, то візьмуся й за Драко Мелфоя.

— Ти спізнився, — сказав Гаррі. — Ти проґавив свій шанс. Я тебе випередив. Я переміг

Драко ще кілька тижнів тому. Забрав у нього чарівну паличку.

Гаррі смикнув чарівною паличкою з глоду, і відчув, як усі очі в залі прикипіли до неї.

— Отож тепер усе залежить від одного, — прошепотів Гаррі. — Чи та чарівна паличка,

яку ти тримаєш, знає, що її останнього володаря було роззброєно? Бо якщо знає... то справжній

володар бузинової палички — я.

Червоно-золотисте сяйво раптом освітило зачаровану під небо стелю, коли над підвіконням

найближчого вікна з’явився краєчок сліпучого сонця. Це сяйво одночасно впало на їхні обличчя,

і Волдемортове зненацька перетворилося на палаючу пляму. Гаррі почув, як верескнув високий

голос, і теж заволав, покладаючи всі надії на небеса і цілячись Драковою чарівною паличкою:

— Авада Кедавра!

— Експеліармус!

Неначе гарматний постріл пролунав у залі — і золотисте полум’я, що спалахнуло поміж

ними, у самісінькому центрі витвореного ними кола, позначило місце, де зіштовхнулися два