Гаррі Поттер і смертельні реліквії

закляття. Гаррі бачив, як Волдемортів зелений струмінь зіткнувся з його закляттям, бачив, як

бузинова паличка підлетіла високо вгору — темною стрілою на тлі вранішнього сонця, як вона

закрутилася під зачарованою стелею, наче голова Наджіні, як вона полинула до свого володаря,

котрого не могла вбити і котрий нарешті остаточно нею заволодів. Тож Гаррі з бездоганною

вправністю ловця впіймав чарівну паличку вільною рукою, а Волдеморт повалився на спину,

розкинувши руки і закотивши вузенькі яскраво-червоні очі. Том Редл упав на підлогу,

завершивши свій земний шлях. Його тіло було кволе й зіщулене, білі руки — порожні, зміїне

лице — бездумне й розгублене. Волдеморт був мертвий, убитий власним закляттям, що

зрикошетило на нього, а Гаррі стояв з двома чарівними паличками й дивився на порожню

оболонку свого ворога.

Тиша тривала одну-однісіньку тремтливу секунду, поки в повітрі ще висів шок від усього,

що сталося. А тоді хаос закрутився навколо Гаррі — крики, вітання і рев свідків цієї події

розкололи повітря. Яскраве світанкове сонце засліпило вікна, і всі кинулися до Гаррі, а

найпершими були Рон з Герміоною, і саме їхні руки обвили його за плечі, саме їхні нерозбірливі

крики трохи його не оглушили. А тоді підбігли Джіні, Невіл і Луна, а потім усі Візлі і Геґрід, і

Кінґслі, і Макґонеґел, і Флитвік, і Спраут... І Гаррі не міг розібрати ані слова, бо всі кричали

одночасно, і він уже не знав, чиї руки його хапають, тягнуть, обіймають, бо їх були сотні —

сотні рук, і всі намагалися хоч торкнутися хлопця, що вижив, і завдяки якому це все нарешті

закінчилося...

Сонце поволі сходило над Гоґвортсом, і Велика зала полум’яніла життям і світлом. Гаррі був