Гаррі Поттер і смертельні реліквії

мов скажений. — Немає значення, мені служив Снейп чи Дамблдорові і які там дрібненькі

перепони вони намагалися розставити на моєму шляху! Я знищив їх так само, як знищив твою

матір — як ти кажеш, велику Снейпову любов! Хоч у всьому цьому і є певний сенс, Поттере, але

тобі його не збагнути!

— Дамблдор не хотів, щоб бузинова паличка потрапила мені в руки! Він мав намір

зробити справжнім володарем цієї чарівної палички Снейпа! Та я випередив тебе, хлопчику... я

заволодів паличкою раніше за тебе, я раніше за тебе збагнув усю правду. Три години тому я

вбив Северуса Снейпа, і тепер я справжній володар бузинової палички, палички Долі, жезла

Смерті! Останній Дамблдорів задум провалився, Гаррі Поттер!

— Це так, — погодився Гаррі. — Твоя правда. Та перш ніж ти спробуєш мене вбити, я тобі

раджу подумати про все, що ти накоїв... подумай, може, у чомусь і розкаєшся, Редле...

— У чому ж це?

З усього, що Гаррі досі сказав, ніщо — ні викриття, ні іронія — не вразили Волдеморта

так, як це. Гаррі побачив, як звузилися до тонесеньких щілинок його зіниці, як побіліла шкіра

довкола очей.

— Це твій останній шанс, — сказав Гаррі, — єдине, що в тебе лишилося... бо я бачив, що з

тобою буде, якщо не розкаєшся... знайди в собі мужність... спробуй... спробуй покаятися...

— Як ти смієш?! — знову почав Волдеморт.

— Я смію, — урвав його Гаррі, — бо Дамблдорів прощальний задум не завдав мені жодної

шкоди. На відміну від тебе, Редл.