Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Тільки одне, — відповів Гаррі. Вони все кружляли колом, пронизуючи один одного

поглядами, і трималися на відстані лише завдяки останній таємниці.

* Якщо тебе цього разу врятує не любов, а щось інше, — сказав Волдеморт, — то ти,

мабуть, віриш, що володієш чарами, які мені недоступні, або зброєю, потужнішою, ніж у мене?

* І тим, і тим, — відповів Гаррі й побачив, як жах промайнув зміїним обличчям і одразу

ж зник. Волдеморт зареготав, і цей регіт був страшніший за його вереск. Безрадісний і

божевільний, він луною розійшовся у принишклій залі.

* Ти вважаєш, що знаєш невідомі мені чари? — глузливо запитав він. — Невідомі мені,

Лордові Волдеморту що виконував чари, які Дамблдорові й не снилися?

* Та ні, снилися, — заперечив Гаррі, — бо він знав більше за тебе, знав досить, щоб не

робити того, що накоїв ти.

* Бо він був слабкий! — загорлав Волдеморт. — Занадто слабкий, щоб наважитися,

заслабкий, щоб узяти те, що могло належати йому, але належатиме мені!

* Ні, він був розумніший за тебе, — відповів йому Гаррі, — кращий чаклун і краща

людина.

* Я призвів до смерті Албуса Дамблдора!

* Тобі так здавалося, — заперечив Гаррі, — але ти помиляєшся.

Чи не вперше юрба в залі заворушилася, бо сотні людей попід стінами всі як один глибоко

вдихнули.

* Дамблдор мертвий! — Волдеморт жбурнув ці слова в Гаррі, наче вони мали завдати