Гаррі Поттер і смертельні реліквії

розмахували ножами для м’яса і сікачами, а очолював їх Крічер з медальйоном Реґулуса Блека

на грудях. Його гучний, мов у жаби-бика голос, прорізав гамір бою:

— До бою! До бою! До бою за мого хазяїна, захисника ельфів-домовиків! Бийте Темного

Лорда в ім’я відважного Реґулуса! До бою!

Вони рубали й сікли смертежерам ноги, їхні пички переповнювала злість, і скрізь, куди не

глянь, смертежери відступали, неспроможні встояти проти цілковитої кількісної переваги армії

оборонців. Намагалися втекти, засипані градом заклять, зі стрілами в ранах, з порізаними

ельфами ногами, але навала супротивників їх поглинула.

Та це ще був не кінець. Повз бійців, що вели двобої, повз полонених, що відчайдушно

пручалися, Гаррі забіг у Велику залу.

Волдеморт був у самісінькому центрі бою, він бив і трощив усе, що міг дістати. Гаррі важко

було добре прицілитися, тому він, невидимий, спробував прорватися ближче. У Великій залі

ставало дедалі тісніше, бо всі, хто ще тримався на ногах, проривалися сюди.

Гаррі бачив, як Джордж і Лі Джордан збили на підлогу Якслі, бачив, як Дологов з криком

упав від рук Флитвіка, як Геґрід жбурнув через усю залу Волдена Макнейра — той влетів у

протилежну стіну і сповз, непритомний, додолу. Бачив, як Рон з Невілом повалили Фенріра

Ґрейбека, як Еберфорс приголомшив Руквуда, як Артур і Персі притисли до підлоги Тікнесі, як

Луціус і Нарциса Мелфої бігали серед юрби, навіть не вступаючи в бій, і розпачливо кликали

сина.

Волдеморт з холодною ненавистю на лиці бився одразу з Макґонеґел, Слизорогом і Кінґслі,