Гаррі Поттер і смертельні реліквії

І тут почалося.

З дальніх меж шкільної території долинув гул, немовби сотні людей перелазили через

невидимі звідси мури і з бойовими криками мчали до замку. Одночасно з-за рогу замку важко

вичалапав Ґроп і заревів:

— ГЕҐҐЕР!

У відповідь загарчали Волдемортові велети. Вони побігли до Ґропа, наче слони, аж земля

задвигтіла. Тоді почувся тупіт копит, затенькали тятивами луки, і стріли градом сипонули на

смертежерів, які порозбігалися на всі боки, репетуючи з несподіванки. Гаррі висмикнув з-під

мантії плащ-невидимку, накинув його на себе і скочив на ноги. Невіл теж заворушився.

Одним швидким, плавним рухом Невіл вивільнився з накладеного закляття "тілов’яз".

Палаючий Капелюх злетів з нього, і він витяг з його глибин щось срібне, з сяючими рубінами на

руків’ї...

За галасом дедалі ближчої юрби, за ревом велетів, що зійшлися в смертельній сутичці, за

тупотом кентаврів ніхто й не почув, як розітнуло повітря срібне лезо, але якимось дивом усі це

побачили. Одним ударом з плеча Невіл відрубав величезну зміїну голову, і вона, крутячись,

підлетіла високо вгору, виблискуючи в світлі, що лилося з вестибюлю. Волдемортів рот роздер

лютий вереск, але ніхто його не почув, і зміїний тулуб глухо впав йому під ноги...

Ховаючись під плащем-невидимкою, Гаррі вичаклував закляття "щит" між Невілом і

Волдемортом, перш ніж Темний Лорд устиг підняти чарівну паличку. І тут, перекриваючи

крики, рев і громове тупання велетів, заволав Геґрід: