Гаррі Поттер і смертельні реліквії

впивається горем Макґонеґел. Він знову на секунду розмружив повіки й побачив, що у дверях

збираються люди, вцілілі після битви, як вони йдуть назустріч своїм переможцям, щоб самим

пересвідчитися, чи Гаррі справді мертвий. Побачив Волдеморта недалеко перед собою — той

одним пальцем гладив Наджіні по голові. Гаррі знову заплющив очі.

* Ні!

* Ні!

* Гаррі! ГАРРІ!

Голоси Рона, Герміони і Джіні були ще страшніші, ніж у Макґонеґел. Гаррі нічого так не

хотів, як відгукнутися, проте змусив себе лежати мовчки. Крики його друзів подіяли як збудник,

і юрба вцілілих оборонців вибухла прокльонами й образами у бік смертежерів, аж доки...

— ТИХО! — крикнув Волдеморт, пролунало бахкання, спалахнуло яскраве світло, й

закляття змусило всіх замовкнути. — Це кінець! Поклади його сюди, Геґріде, мені до ніг, де

йому й місце!

Гаррі відчував, як його поклали на траву.

— Бачите? — сказав Волдеморт, і Гаррі почув, як той ходить туди-сюди біля нього. —

Гаррі Поттер мертвий! Ви це нарешті розумієте, сліпці? Бо він завжди був нічим, нікчемою,

звичайним хлопчиськом, який вважав, що інші повинні жертвувати собою заради нього!

* Він тебе переміг! — заволав Рон, і Волдемортове закляття зламалося. Захисники

Гоґвортсу знову закричали й загукали, але друге, потужніше, бахкання заглушило їхні голоси

ще раз.