Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Відчув, як стислася рука в нього на грудях, аж нігті вп’ялися в шкіру. Тоді вона забрала

руку і випросталася.

— Він мертвий! — сповістила всім Нарциса Мелфой.

І аж тепер усі закричали, переможно загорлали й затупотіли ногами, і Гаррі побачив крізь

повіки спалахи червоного й срібного світла, яким смертежери, святкуючи, стріляли вгору.

Усе ще прикидаючись мертвим, він усе зрозумів. Нарциса знала, що проникнути в

Гоґвортс і знайти там сина можна було тільки в лавах завойовників. Та їй уже було байдуже, чи

переміг насправді Волдеморт.

— Бачите?! — верескливо крикнув Волдеморт, заглушивши галас. — Гаррі Поттер загинув

від моєї руки, й жодна жива людина тепер мені не загрожує! Дивіться! Круціо!

Гаррі цього очікував. Знав, що його тілу не дозволять спокійно лежати в цьому лісі, знав,

що його піддадуть приниженню, щоб довести Волдемортову перемогу. Його підкинуло в повітря,

і треба було неабияких зусиль, щоб звисати безвольно, проте сподіваного болю він не відчув.

Його знову і знову підкидали в повітря. З нього злетіли окуляри, а ще він відчув, як трохи

сповзла під мантією чарівна паличка, та все одно вдавав, ніби його тіло обм’якле і неживе. Коли

він уже востаннє упав на землю, уся галявина вибухла глузливими криками й пронизливим

реготом.

— А тепер, — сказав Волдеморт, — підемо в замок і покажемо їм, що сталося з їхнім

героєм. Хто волочитиме труп? Ні... Стривайте...

Усі знову зареготали, і за кілька секунд Гаррі відчув, як затряслася під ним земля.