Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Понесеш його, — звелів Волдеморт. — Його буде чудово видно на твоїх руках. Ну, бери

свого юного дружка, Геґріде. І окуляри... начепіть на нього окуляри... треба, щоб його

впізнавали.

Хтось зумисне грубо насунув Гаррі на носа окуляри, однак величезні руки підняли його

напрочуд делікатно. Гаррі відчував, як тряслися Геґрідові руки від стримуваних ридань, як великі

сльозини бризкали згори, коли Геґрід узяв його попід плечі й коліна, наче кладучи в колиску,

проте Гаррі не посмів ні порухом, ні словом натякнути Геґрідові, що не все ще втрачено.

— Пішов, — наказав Волдеморт, і Геґрід пошкандибав, продираючись крізь густі хащі,

виходячи з лісу. Гілки чіпляли Гаррі за волосся й одяг, але він лежав непорушно з трохи

висолопленим язиком і заплющеними очима. Смертежери радісно репетували в темряві, Геґрід

ридав, бредучи наосліп, і нікому й на думку не спало перевірити, чи не прослуховується пульс

на незахищеній шиї Гаррі Поттера...

Двоє велетів ступали за смертежерами. Гаррі чув, як тріщать і падають дерева на їхньому

шляху. Велети зчиняли стільки шуму, що птахи зривалися в небо й пронизливо верещали, і

навіть крики смертежерів тонули в цьому галасі. Переможна процесія прямувала до узлісся, і за

якийсь час Гаррі навіть із заплющеними очима відчув, як розступається темрява, і зрозумів, що

дерева вже ростуть рідше.

— БЕЙН!

Гаррі ледь не розплющив очі від цього несподіваного Геґрідового вигуку.

— Шо, тішитеся, шо не встрягли в бійку, боягузливі ви шкапи? Радієте, шо Гаррі Поттер...