Гаррі Поттер і смертельні реліквії

сидінням.

— Не жалій мертвих, Гаррі. Жалій живих, а понад усе тих, що живуть без любові. Якщо ти

повернешся, менше душ буде скалічено, менше родин розірвано. Якщо ти вважаєш, що це гідна

мета, то ми, на разі, попрощаємось.

Гаррі кивнув головою і зітхнув. Покинути цей світ буде значно легше, ніж перед тим зайти

в Заборонений ліс, але тут тепло, світло й затишно, а там, він знав, його чекає біль і страх нових

утрат. Він підвівся, Дамблдор теж. Вони довго дивилися один одному у вічі.

— Скажіть мені останнє, — попросив Гаррі. — Це все справжнє? Чи відбувається лише в

моїй голові?

Дамблдор засяяв усмішкою, і його голос прозвучав голосно й чітко у Гаррі в вухах, хоч

яскрава імла знов опустилася, ховаючи його постать.

— Авжеж, Гаррі, це відбувається в твоїй голові, але чого ж воно має бути несправжнім?

— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ —

Прогалина в плані

Він знову лежав долілиць на землі. Запах лісу наповнював ніздрі. Відчував холодний

твердий ґрунт під щокою, а оправа окулярів, збитих набік при падінні, боляче врізалася в

скроню. Боліла кожна клітинка тіла, а місце, куди влучило смертельне закляття, посиніло, наче

від удару залізним кулаком. Він не ворушився, лежав там, де впав, з неприродно вигнутою лівою

рукою й роззявленим ротом.

Сподівався почути крики тріумфу й радості з приводу його смерті, однак чув лише швидкі