Гаррі Поттер і смертельні реліквії

кроки, шепіт і стурбоване бурмотіння.

— Володарю... володарю...

Це був Белатрисин голос, і вона мовби розмовляла з коханим. Гаррі не наважувався

розплющити очі, зате дозволив усім іншим чуттям дослідити його скрутне становище. Він знав,

що чарівна паличка усе ще не випала з мантії, бо відчував, як притискає її грудьми до землі.

Живіт опинився наче на якійсь подушечці, і це йому підказало, що плащ-невидимка теж з ним,

схований від чужих очей.

* Володарю...

* Годі вже, — пролунав Волдемортів голос.

Знову кроки: кілька людей позадкувало з того місця. Відчайдушно прагнучи побачити, що

відбувається, Гаррі буквально на міліметр розплющив очі.

Волдеморт, здається, намагався встати. Смертежери один за одним розбігалися від нього,

повертаючись у натовп, що оточував галявину. Сама лише Белатриса, яка стояла навколішки,

залишилася біля Волдеморта.

Гаррі знову заплющив очі й обміркував побачене. Смертежери юрмилися довкола

Волдеморта, що, вочевидь, упав на землю. Щось сталося, коли він влучив у Гаррі смертельним

закляттям. Чи Волдеморт теж знепритомнів? Здається, так.

Вони обидва впали і на якийсь час знепритомніли, а тепер обидва поверталися до тями...

* Володарю, дозвольте мені...

* Я не потребую допомоги, — холодно урвав Волдеморт, і хоч Гаррі цього й не бачив,