Гаррі Поттер і смертельні реліквії

але міг уявити, як Белатриса опускає свою послужливо простягнуту руку. — Хлопець... він

мертвий?

На галявині запала мертва тиша. Ніхто не наближався до Гаррі, але він відчував на собі

зосереджені погляди, що неначе втискали його міцніше в землю, і лише потерпав, щоб не

смикнувся зрадливо палець або повіка.

— Ти, — звелів Волдеморт, а тоді щось бахнуло й почувся короткий скрик болю. —

Оглянь його. Скажи мені, чи він мертвий.

Гаррі не знав, кого послали для перевірки. Він тільки й міг, що лежати, слухаючи, як по-

зрадницьки калатає серце, й чекати, поки його обстежать. Та водночас він помітив, хоч це й

невелика була радість, що Волдеморт остерігається до нього підходити, бо підозрює, мабуть, що не

все пішло за його планом...

Руки, лагідніші, ніж Гаррі очікував, торкнулися його лиця, підняли повіку, залізли під

сорочку й лягли на груди, перевіряючи, чи не б’ється серце. Він чув швидке дихання жінки, її

довге волосся лоскотало йому обличчя. Він знав, що вона відчувала під ребрами ритмічні удари

життя.

— Драко живий? Він у замку?

Шепіт був ледь-ледь чутний.

ї вуста були за дюйм від його вуха, а голова нахилена так низько, що довге волосся

затуляло його обличчя від свідків.

— Так, — видихнув він у відповідь.