Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Визнаю, такий був мій намір, — підтвердив Дамблдор, — та не все вийшло так, як я

хотів.

— Так, — погодився Гаррі. — Усе вийшло трохи не так.

Істота за їхніми спинами смикнулася й застогнала, а між Гаррі і Дамблдором запала довга

мовчанка. Усвідомлення того, що буде з ним далі, поступово огорнуло Гаррі, неначе сніг, що

м’яко падає згори.

— Я повинен повернутися, так?

* Вирішуй сам.

* Я маю вибір?

* О, так. — Дамблдор йому всміхнувся. — Ти кажеш, що ми на Кінґс-Крос? Думаю,

якщо ти вирішиш не повертатися, ти зможеш... скажімо так... сісти на поїзд.

* І куди він мене повезе?

* Далі, — відповів Дамблдор просто. Знову запала тиша.

* Волдеморт має бузинову паличку.

* Справді. Волдеморт має бузинову паличку.

* Але ви хочете, щоб я повернувся.

— Я думаю, — сказав Дамблдор, — що коли ти обереш повернення, то є шанс покінчити з

ним раз і назавжди. Я не можу цього пообіцяти. Але я знаю, Гаррі, що ти значно менше боїшся ще

раз потрапити сюди, ніж він.

Гаррі знову подивився на жалюгідну істотку, що тремтіла й задихалася в закутку під