Гаррі Поттер і смертельні реліквії

для чого я загинув, і маю надію, що зрозуміє. Я намагався зберегти світ, у якому він житиме

щасливо.

Прохолодний вітерець, що линув, здавалося, з самих нетрів лісу, розкуйовдив волосся в

Гаррі над чолом. Він розумів, що вони не скажуть йому йти далі, що це має бути його власне

рішення.

— Ви будете зі мною?

* До самого кінця, — відповів йому Джеймс.

* А вони вас не побачать? — запитав Гаррі.

— Ми — частина тебе самого, — пояснив Сіріус. — Невидима для інших.

Гаррі глянув на маму.

— Будь біля мене, — тихенько попросив.

І пішов далі. Холод дементорів на нього не діяв. Він пройшов повз них, захищений своїми

супутниками, що були за патронусів. Вони разом проминали старі зарослі дерева з покрученим

вузлуватим корінням, з переплетеними гілками. Гаррі міцніше закутався у цій пітьмі у плащ і

заглиблювався усе далі в ліс, не маючи й гадки, де може бути Волдеморт, але знаючи, що він його

знайде. Поруч з ним майже безшелесно ішли Джеймс, Сіріус, Люпин і Лілі, їхня присутність

стала його відвагою і допомагала йому ступати крок за кроком далі.

Його тіло й свідомість зараз існували ніби відокремлено, кінцівки рухалися без

усвідомлених інструкцій мозку, наче він був пасажиром, а не водієм у тілі, яке незабаром мав

покинути. Небіжчики, що йшли поруч із ним у лісі, здавалися йому реальнішими за живих, що