Гаррі Поттер і смертельні реліквії

лишалися в замку. Рон, Герміона, Джіні й усі інші стали для нього примарними. Він відчував це,

ковзаючись, спотикаючись і наближаючись до завершення свого життя, до Волдеморта...

Щось гупнуло і почувся шепіт. Неподалік заворушилися якісь живі істоти. Гаррі

зупинився, не знімаючи плаща, роззирнувся й прислухався. Його батьки, Люпин і Сіріус теж

зупинилися.

— Там хтось є, — пролунав грубий шепіт на відстані руки. — У плащі-невидимці. Може,

це?..

З-за найближчого дерева з’явилися дві постаті.

хні чарівні палички світилися, і Гаррі побачив Якслі й Дологова, що вдивлялися в темряву

— саме туди, де стояв Гаррі, його батьки, Сіріус і Люпин. Смертежери, очевидно, нічого не

бачили.

* Я точно щось чув, — завагався Якслі. — Звір, мабуть, що скажеш?

* Той причмелений Геґрід тримав тут повно різних почвар, — відповів, озираючись,

Дологов.

Якслі зиркнув на годинник.

* Час майже скінчився. Поттер мав годину. Вже не прийде.

* Він був певний, що прийде! Він не зрадіє.

* Краще вертаймося, — сказав Якслі. — Послухаємо, що далі робити.

Вони з Дологовим розвернулися й подалися вглиб лісу. Гаррі пішов за ними, знаючи, що

вони його виведуть саме туди, куди треба. Скоса глянув на батьків, і мама йому всміхнулася, а