Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Але ж він і був удома. Гоґвортс — його перший і найкращий дім. Усі покинуті хлопці — і

він, і Волдеморт, і Снейп — знайшли тут свій дім...

Джіні стала навколішки біля пораненої дівчини, тримаючи її за руку. Величезним

зусиллям волі Гаррі примусив себе йти далі. Йому здалося, що Джіні озирнулася, коли він її

проминав. Можливо, вона відчула чиюсь присутність, але він не заговорив і не обернувся.

З темряви випливла Геґрідова хижа. Вікна не світилися, Іклань не шкрябався в двері й не

зустрічав гостей глухим гавкотом. Гаррі згадав усі візити до Геґріда, блиск мідного чайника на

вогні, тверде, як камінь, печиво і велетенських черв’яків, і його широченне бородате обличчя, і

Рона, що блював слимаками, й Герміону, що допомагала рятувати Норберта...

Пішов далі, вийшов на узлісся й зупинився.

Між деревами аж кишіло дементорами. Він відчував їхній холод і не мав певності, що

зможе повз них пройти. Сили вичаклувати патронуса вже не було. Він не міг стримати

тремтіння. Помирати, зрештою, не так і легко. Кожен його подих, пахощі трави, подув

прохолодного вітерцю на обличчі — це все таке дорогоцінне. Інші люди мали перед собою довгі

роки, час, який можна марнувати, час, який тягнувся повільно — а він хапався за кожнісіньку

секунду. Думав, що вже не може ступити й кроку, і водночас розумів, що мусить це зробити.

Завершилася довга гра, снич уже в руках, пора спускатися на землю... Снич. Негнучкими

пальцями він намацав його в капшучку на шиї і вийняв.

Я відкриваюся наприкінці.

Швидко й важко дихаючи, придивився до нього. Зараз, коли він хотів, щоб час спливав