Гаррі Поттер і смертельні реліквії

довжелезними пальцями бузинову паличку.

— Володарю...

Заговорила Белатриса. Вона сиділа найближче до Волдеморта, була розпатлана, із

закривавленим лицем, хоч загалом неушкоджена.

Волдеморт підняв руку, зупиняючи її, і вона вмовкла, захоплено й благоговійно дивлячись

на нього.

— Я думав, що він прийде, — прорік Волдеморт своїм високим чітким голосом, не зводячи

очей з язиків полум’я. — Я сподівався, що він прийде.

Усі мовчали. Вони, здається, були перелякані не менше за Гаррі, чиє серце так билося об

ребра, наче вирішило втекти з цього тіла, яким він усе одно мав пожертвувати. Його руки

спітніли, коли він скинув з себе плащ-невидимку і запхав його під мантію разом з чарівною

паличкою. Щоб не було спокуси вступити у двобій.

* Здається, я... помилився, — сказав Волдеморт.

* Не помилився.

Гаррі сказав це якомога голосніше, зібравши в кулак усю свою волю. Він не хотів видати свій

страх. Воскресальний камінь вислизнув з онімілих пальців, і краєм ока він побачив, як зникли

батьки, Сіріус і Люпин, коли він ступив наперед, на світло вогнища. У цю мить відчув, що ніхто й

ніщо вже не має значення, крім Волдеморта. Залишилися тільки вони вдвох.

Ця ілюзія розвіялась так само швидко, як і з’явилася. Заревіли велети, смертежери

зірвалися на ноги, залунали крики, охкання, навіть регіт. Волдеморт закляк на місці, однак його