Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Він зійшов сходами вниз і опинився в темряві. Надходила четверта ранку, і мертва тиша

панувала на шкільних угіддях, наче вони самі затамували дух, щоб побачити, чи здійснить він

те, що мусить.

Гаррі підійшов до Невіла, що схилився над чиїмось тілом.

* Невіле.

* О Боже, Гаррі, в мене трохи серце не стало!

Гаррі скинув плащ-невидимку. Ця ідея щойно стрілила йому в голову, породжена його

бажанням не схибити.

* Куди це ти зібрався? — підозріло запитав у нього Невіл.

* Усе за планом, — відповів Гаррі. — Я мушу дещо зробити.

— Послухай... Невіле...

* Гаррі! — Невіл раптом перелякався. — Гаррі, ти ж не надумав здатися?

* Ні, — легко збрехав Гаррі. — Авжеж, ні... це геть інше. Але якийсь час мене тут не буде.

Невіле, ти знаєш Волдемортову змію? Він має таку величезну зміюку... назвав її Наджіні...

* Я чув, ага... і що з нею?

* Її треба вбити. Рон і Герміона про це знають, але про всяк випадок, якщо вони...

Жахливе усвідомлення такої можливості здушило йому горло, не даючи говорити. Але він

знову себе опанував. Це було суттєво, він мусить чинити, як Дамблдор, мусить зберігати ясний

розум, забезпечити дублерів, які могли б завершити справу. Дамблдор помирав, знаючи, що ще

троє знають про горокракси. Тепер Невіл стане на місце Гаррі, і таємницю знатимуть знову