Гаррі Поттер і смертельні реліквії

І ще Дамблдор знав, що Гаррі не втече, що піде до кінця, навіть якщо це буде його кінець

— він бо добре вивчив Гаррі. Дамблдор знав, так само, як знає Волдеморт, що Гаррі не

дозволить нікому гинути заради себе, коли дізнається, що може все зупинити сам. Образи

Фреда, Люпина і Тонкс, що лежали мертві у Великій залі, знову виникли в його свідомості, і на

якусь мить йому забило дух: Смерть така нетерпляча...

Але Дамблдор його переоцінив. Він провалив завдання. Змія й досі жива. Це той один-

єдиний горокракс, що втримає Волдеморта на землі навіть після смерті Гаррі. Авжеж, знищити

його буде неважко. Гаррі подумав, хто міг би це зробити... Рон і Герміона, звісно, знали б, що

треба зробити. .. мабуть, саме тому Дамблдор і хотів, щоб Гаррі всім ділився з друзями... бо

навіть якщо суджене йому долею здійсниться трохи раніше, вони довершать задумане...

Ці думки, наче дощ по холодному вікні, періщили й по твердій поверхні тієї незаперечної

істини, що він мусить померти. Я мушу померти. Це мусить закінчитися.

Здавалося, Рон і Герміона десь далеко, на іншому краю світу. Він відчував, що розлучився

з ними хтозна-коли. Не буде ні прощань, ні пояснень, він це твердо вирішив. У цю дорогу вони

не могли вирушити разом, а їхні спроби його зупинити лише змарнують дорогоцінний час.

Подивився на пошарпаний золотий годинник, подарований йому на сімнадцятиліття. Минуло

майже півгодини часу, виділеного Волдемортом, щоб здатися.

Підвівся. Серце знавіснілим птахом билося в клітці ребер. Мабуть, воно знало, як мало

йому залишилось, можливо, хотіло завчасно вичерпати увесь запас визначених йому в цьому

житті ударів. Не озираючись, Гаррі зачинив за собою двері.