Гаррі Поттер і смертельні реліквії

І вийшов з кабінету. Гаррі виринув із сита спогадів, а наступної миті він уже лежав на

встеленій килимами підлозі того ж таки кабінету — так, ніби Снейп щойно зачинив за собою

двері.

— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ —

І знову ліс

Нарешті правда. Лежачи долілиць на запилюженому килимі в кабінеті, де колись, як йому

здавалося, він пізнавав таємниці подвигу, Гаррі збагнув, що йому не судилося вижити. Його

завдання полягало в тому, щоб спокійно піти в гостинні обійми смерті. По дорозі він мав би

знищити все, що пов’язувало Волдеморта з життям, щоб урешті-решт перетнути Волдемортову

стежку й навіть не намагатися захиститися чарівною паличкою. Це буде остаточний кінець, і те,

що не було завершено в Ґодриковій Долині, матиме невідворотну розв’язку: жоден з них не

залишиться живий, жоден не вціліє.

Він відчував, як несамовито калатає в грудях серце. Як дивно, що під загрозою смерті

воно починало битися сильніше, героїчно підтримуючи в ньому життя. Але незабаром воно

мусить зупинитися, і то дуже швидко. Його удари полічено. Скільки ще лишилося часу, щоб

встати, востаннє пройтися замком, вийти на подвір’я і зайти в ліс?

Жах скував його на підлозі, у грудях гупав похоронний барабан. Чи боляче вмирати? Усі ті

рази, коли йому вдавалося в останню мить уникнути смерті, він і не замислювався по-

справжньому, що воно таке. Його воля до життя завжди була набагато сильніша за страх смерті.

А зараз йому й на думку не спадало втекти, випередити Волдеморта. Це був кінець, він це знав,