Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Снейп ішов сердитий і бунтівний. Дамблдор зітхнув.

— Приходь до мене в кабінет, Северусе, об одинадцятій вечора, і ти не нарікатимеш, що я

тобі не довіряю...

Вони знову опинилися в Дамблдоровому кабінеті. За вікнами було вже темно. Фоукс

мовчав, Снейп сидів нерухомо, а Дамблдор ходив довкола нього й говорив.

* Гаррі не повинен нічого знати до останньої миті, поки це не стане необхідно, бо інакше

де в нього візьметься сила зробити те, що він мусить зробити?

* А що він мусить зробити?

* Це залишиться поміж Гаррі і мною. А зараз слухай уважно, Северусе. Настане час... після

моєї смерті... не сперечайся і не перебивай! Настане час, коли Лорд Волдеморт почне боятися за

життя своєї змії.

* Наджіні? — здивувався Снейп.

— Саме так. Якщо настане час, коли Лорд Волдеморт перестане посилати свою змію

виконувати його накази, а триматиме її задля безпеки біля себе, під магічним захистом, тоді,

гадаю, можна буде Гаррі сказати.

— Що сказати?

Дамблдор важко зітхнув і заплющив очі.

— Сказати, що тієї ночі, як Лорд Волдеморт намагався його вбити, а Лілі захистила його

своїм життям, наче щитом, смертельне закляття рикошетом вразило самого Лорда Волдеморта, і

часточка Волдемортової душі відкололася, щоб з’єднатися з єдиною живою душею, що