Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Ні, ще трохи зашвидко, — усміхнувся у відповідь Дамблдор. — Насмілюся

стверджувати, що потрібна мить сама виникне в належний час. А враховуючи те, що сталося

сьогодні, — показав він свою засохлу руку, — можна не сумніватися, що така мить настане

впродовж цього року.

* Якщо ти не проти вмерти, — грубо сказав Снейп, — то чому б не дати такої можливісті

Драко?

— Він свою душу ще не надто занапастив, — відказав Дамблдор. — Я не хочу, щоб через

мене вона в нього пропала.

— А моя душа, Дамблдоре? Моя?

— Тільки ти один знаєш, чи зашкодить твоїй душі, якщо ти допоможеш старій людині

уникнути мук і принижень, — сказав Дамблдор. — Я прошу тебе, Северусе, зробити мені цю

велику послугу, бо смерть і так наближається до мене так само невідворотно, як і той факт, що

"Гармати з Чадлі" опиняться цього року на самому дні турнірної таблиці. Зізнаюся, що надаю

перевагу швидкому й безболісному відходу замість повільної й неприємної історії, якою все це

може стати, якщо вони, наприклад, залучать Ґрейбека... я чув, що Волдеморт його завербував?

Або ж любу Белатрису, яка любить погратися з їжею, перш ніж її проковтнути.

Він говорив це невимушено, проте його блакитні очі пронизували Снейпа так, як часто

пронизували Гаррі — ніби він бачив душу, про яку йшлося. Нарешті Снейп іще раз скупо

кивнув.

— Дякую, Северусе... — Дамблдор був задоволений.