Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Гадаю, саме так Темний Лорд і задумав.

* Чи передбачає Лорд Волдеморт у найближчому майбутньому ситуацію, коли йому вже не

потрібен буде шпигун у Гоґвортсі?

* Так, він вірить, що школа незабаром опиниться в його руках.

* А якщо вона й справді опиниться в його руках, — сказав Дамблдор ніби сам до себе, —

дай мені слово, що зробиш усе можливе для захисту учнів.

Снейп скупо кивнув головою.

— Добре. Так-от. Насамперед з’ясуй, що там задумав Драко. Переляканий підліток —

загроза не лише іншим, а й йому самому. Запропонуй йому допомогу й підтримку, він

погодиться, він тебе любить...

* ...значно менше після того, як його батько потрапив у неласку. Драко звинувачує в цьому

мене, думає, що це я зазіхнув на Луціусове місце.

* Нічого, спробуй. Мене не так турбує власна доля, як випадкові жертви його завзяття. Бо

якщо ми хочемо врятувати хлопця від гніву Лорда Волдеморта, то існує тільки один вихід.

Снейп підняв брови і в’їдливо запитав:

— Ти дозволиш йому тебе вбити?

— Авжеж, ні. Мене вб’єш ти. Запала довга мовчанка, яку переривало тільки якесь дивне

клацання. Це фенікс Фоукс обгризав хрящ каракатиці.

— То, може, мені це зробити зараз? — з їдкою іронією запитав Снейп. — Чи дати тобі ще

кілька хвилин — скласти епітафію?