Гаррі Поттер і смертельні реліквії

паличку на зап’ястя цієї руки, а своєю лівою рукою тим часом перехиляв Дамблдорові в горло

кубок, повний густого золотистого зілля. Минуло кілька секунд, Дамблдорові очі закліпали й

розплющилися.

— Навіщо, — без жодного вступу запитав Снейп, — навіщо ти надів цей перстень? Ти ж

знав, що він заклятий. Навіщо було його торкатися?

На столі перед Дамблдором лежав перстень Ярволода Ґонта. Він був розрубаний. Поряд

лежав Ґрифіндорів меч. Дамблдор скривився.

* Я... був дурний. Спокусився на свою голову...

* Чим спокусився? Дамблдор не відповів.

— Це просто чудо, що ти взагалі лишився живий! — люто крикнув Снейп. — Цей перстень

зачаклований надзвичайно могутнім закляттям. Ми можемо його хіба що на якийсь час

стримати. Я тимчасово заблокував закляття лише в одній руці...

Дамблдор підняв почорнілу недіючу руку й поглянув на неї так, ніби побачив рідкісну

антикварну річ.

— Северусе, ти дуже добре зробив. Як гадаєш, скільки мені ще лишилося?

Дамблдор спитав це буденним тоном, ніби цікавився прогнозом погоди. Снейп завагався, а

тоді відповів:

— Не можу сказати точно. Може, з рік. Таке закляття не можливо стримати назавжди. Рано

чи пізно воно пошириться далі, цей вид заклять з часом тільки набирає сили.

Дамблдор усміхнувся. Новина про те, що йому залишалося жити не більше року, здається,