Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Я... я прийшов з попередженням... ні, з проханням... будь ласка... Дамблдор легенько

махнув чарівною паличкою. Хоч листя й гілляччя, як і раніше, хиталося від нічого вітру, одначе

те місце, де він стояв перед Снейпом, огорнула тиша.

* З яким це проханням може звертатися до мене смертежер?

* Пе... передбачення... пророцтво... Трелоні...

* Ясно, — сказав Дамблдор. — І що ж ти розповів Волдемортові?

* Усе... все, що почув! — відповів Снейп. — Ось чому... з цієї причини... він думає, що там

ідеться про Лілі Еванс!

* У пророцтві не згадується ніяка жінка, — сказав Дамблдор. — Там ідеться про хлопця,

що народився наприкінці липня...

* Ти знаєш, що я маю на увазі! Він думає, що там ідеться про її сина, він полюватиме на

неї... і вб’є їх усіх...

* Якщо вона для тебе така важлива, — глузливо дивився Дамблдор, — то, може, Лорд

Волдеморт її пощадить? Ти не попросив у нього милосердя для матері в обмін на сина?

* Я вже... я вже його просив...

* Який же ти ниций, — кинув Дамблдор, і Гаррі ще не чув такої погорди в його голосі.

Снейп аж зіщулився. — Отже, тобі байдуже, що загинуть її чоловік і син? Вони можуть

померти, аби тільки ти здобув те, чого жадаєш?

Снейп мовчки дивився на Дамблдора.

* То сховай їх усіх, — прохрипів він. — Тримай її... їх... у безпечному місці. Прошу тебе.