Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Я не шпигував, — заперечив Снейп, йому було гаряче й незручно, масне волосся аж

блищало під яскравим сонцем. — Принаймні, не за тобою, — додав він уїдливо, — бо ти —

маґелка.

Хоч Петунія і не зрозуміла значення цього слова, однак тон, яким це було сказано, її обурив.

— Лілі, ходімо звідси! — різко звеліла вона. Лілі відразу скорилася, люто блимнувши на

Снейпа. Той стояв і дивився, як вони йдуть з майданчика, і Гаррі, єдиний, хто це бачив, відчув

гірке Снейпове розчарування, зрозумів, що Снейп давно вже планував цю зустріч, але все

вийшло геть не так, як він сподівався...

Це видиво раптом зникло, проте майже відразу прийшло інше. Він тепер був у невеличкому

гайку. Бачив за деревами річку, що блищала під сонцем. Тіні від дерев творили побіля неї

прохолодні зелені галявинки. Двоє дітей сиділи на землі одне навпроти одного, схрестивши

ноги. Снейп уже був без пальта. Його химерна жіноча блуза не здавалась у плетиві тіней такою

вже й незвичною.

— ...і міністерство може тебе покарати, якщо чаруватимеш за межами школи, прийдуть

листи.

— Та я ж уже чарувала за її межами!

— Нам можна. Ми ще не маємо чарівних паличок. До дітей не чіпляються, бо ми ще себе не

контролюємо. Але коли виповнюється одинадцять, — значуще кивнув він головою, — і тебе

віддають на навчання, тоді вже треба бути обережним.

Запала недовга мовчанка. Лілі підняла з землі гілочку й покрутила нею в повітрі, а Гаррі