Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Снейпа охопило нервове збудження. Зиркнувши на Петунію, що вешталася віддалеки, біля

гойдалки, він притишив голос і сказав:

* Я знаю, хто ти така.

* Що ти маєш на увазі?

— Ти... ти відьма, — прошепотів Снейп.

ї це образило.

— Таке нечемно говорити людям!

Вона відвернулася, задерла носа й пішла до сестри.

— Стій! — вигукнув Снейп. Він уже увесь розпашівся, і Гаррі дивувався, чому він не скине це

дурнувате важке пальто, хіба що він соромився своєї жіночої блузи.

Снейп почимчикував до дівчат, уже тоді нагадуючи смішного кажана.

Обидві сестри дивилися на нього несхвально, тримаючись за стовпи гойдалок, наче це було

місце, щоб застукатись під час гри в піжмурки чи лованки.

— Це правда, — сказав Снейп Лілі. — Ти справді відьма. Я вже давно за тобою спостерігаю.

Але в цьому немає нічого поганого. Моя мама теж відьма, а я — чаклун.

Петунія зареготала, наче вилила на них відро холодної води.

— Чаклун! — заверещала вона, знову ставши відважною, бо страх від його несподіваної

появи минув. — Я знаю, хто ти такий. Ти Снейпів малий! Вони живуть на Прядильному Кінці

біля річки, — сказала вона Лілі тоном, який одразу давав зрозуміти, що ця вуличка має в неї не

найкращу репу тацію. — Чого ти за нами шпигував?