Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Неначе невеликі клунки захаращували газон біля замку. До світанку залишалося трохи

більше години, однак усе повивала густа, як смола, темрява. Друзі побігли до кам’яних сходів.

Дерев’яний черевик завбільшки з маленький човник лежав, покинутий, перед ними. Більше не

було ані сліду Ґропа ані його супротивника.

У замку панувала неприродна тиша. Не чулося ні спалахів, ні вибухів, ні криків, ні стогону.

На плитах, що встеляли спорожнілий вестибюль, темніли плями крові. Скрізь валялися

смарагди впереміш з уламками мармуру й дерев’яними трісками. Частину поручнів зірвало

вибухом.

— Де це всі? — прошепотіла Герміона. Рон перший зайшов у Велику залу. Гаррі зупинився у

дверях.

Столи гуртожитків пощезали, а сама зала була переповнена. Ті, хто вцілів, стояли групами,

обнявшись за плечі. Поранених обстежувала на помості мадам Помфрі з кількома помічниками.

Фіренце був серед поранених — бік йому заливала кров, він лежав і здригався, не в змозі

встати.

Загиблі лежали вряд посеред зали. Гаррі не бачив Фреда, бо його оточила родина. Джордж

стояв навколішки біля голови, місіс Візлі припала до Фредових грудей і здригалася всім тілом, а

містер Візлі гладив її по голові, і сльози річкою текли з його очей.

Нічого не сказавши Гаррі, Рон і Герміона пішли туди. Герміона підійшла до Джіні, витерла їй

сльози з опухлого обличчя й лагідно пригорнула. Рон став коло Білла, Флер та Персі.

Персі поклав йому на плече руку. Коли Джіні й Герміона підступили ближче до решти