Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Снейп нічого не казав.

* Може, ти й сам знаєш? Ти ж усе-таки розумний чоловік, Северусе. Ти був мені добрим і

вірним слугою, і мені прикро, що так має статися.

* Володарю...

* Бузинова паличка не може служити мені як належить, Северусе, бо я не є законним її

господарем. Бузинова паличка належить тому чаклунові, що вбив її попереднього власника.

Албуса Дамблдора вбив ти. Поки ти живий, Северусе, бузинова паличка не може стати моєю

остаточно.

* Володарю! — запротестував Снейп, піднімаючи свою чарівну паличку.

* Інакше не може бути, — сказав Волдеморт. — Я повинен оволодіти цією паличкою,

Северусе. Оволодію нею, то й Поттером нарешті оволодію.

І Волдеморт розсік повітря бузиновою паличкою. Зі Снейпом нічого не сталось, і він,

мабуть, частку секунди думав, що смертний вирок йому відстрочено, але тоді Волдемортів

намір став зрозумілий. Зміїна клітка прокотилася в повітрі і Снейп тільки й устиг, що крикнути,

коли його голова й плечі опинилися в ній, а Волдеморт засичав парселмовою:

— Убий.

Крик був жахливий. Гаррі побачив, як Снейпове лице ще більше поблідло, як

розширилися його чорні очі, коли змія вп’ялася йому в шию отруйними зубами, а він не зумів

зіштовхнути з себе зачаровану клітку. Коліна йому підкосилися і він упав на підлогу.

— Прикро, — холодно зронив Волдеморт.