Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Поттер сам до мене прийде. Я знаю його слабкість, його найбільшу ваду. Він не витримає, коли

навколо гинутимуть люди — він же розуміє, що все це відбувається заради нього. Він захоче

зупинити бійню за будь-яку ціну. Він прийде сам.

— Але ж, володарю, його випадково може вбити хтось інший, а не ви...

— Я дав своїм смертежерам чіткі вказівки. Зловити Поттера. Убивати його друзів... що

більше, то краще... але не вбивати його самого.

— Але я хотів поговорити про тебе, Северусе, а не про Гаррі Поттера. Я дуже ціную твої

послуги. Дуже ціную.

— Володарю, ви знаєте, що моє єдине прагнення — служити вам. Але... дозвольте мені

знайти хлопця. Дозвольте привести його сюди. Я зумію...

— Ні, я вже тобі сказав! — урвав його Волдеморт, і коли він знову обернувся, Гаррі

побачив, як блиснули червоним його очі, а шелест плаща нагадав шарудіння змії, і по тому, як бо

лісно засіпався шрам, він відчув, що Волдемортове нетерпіння наростає. — Зараз, Северусе,

мене найбільше турбує те, що станеться, як я нарешті зустрінуся з хлопцем віч-на-віч!

— Володарю, які ж можуть бути питання, усе наперед ясно...

— ...є одне питання, Северусе. Є питання. Волдеморт зупинився, і Гаррі знову чітко бачив,

як він стоїть, крутячи у своїх білих пальцях бузинову паличку, і дивиться на Снейпа.

* Чому обидві мої палички підводили мене, коли я скеровував їх на Гаррі Поттера?

* Я... я не можу на це відповісти, володарю.

* Не можеш?