Гаррі Поттер і смертельні реліквії

кулі, що висіла в повітрі сама собою. І ще він побачив краєчок столу й білу руку з довгими

пальцями, що крутили чарівну паличку. Тут заговорив Снейп, і серце в Гаррі тьохнуло. Снейп

був за кілька дюймів від того місця, де сидів, скорчившись, Гаррі.

— ...володарю, їхній опір майже зломлено...

— ...і це відбувається без твоєї допомоги, — урвав його Волдеморт своїм високим,

виразним голосом, — Хоч ти й досвідчений чаклун, Северусе, та навряд чи тепер від тебе щось

залежатиме. Ми майже там... майже.

— Дозвольте мені знайти хлопця. Я приведу вам Поттера. Я знайду його, володарю.

Прошу вас.

Снейп пройшов повз щілину, в яку зазирав Гаррі, і хлопець відсахнувся, не зводячи, однак,

очей з Наджіні, міркуючи, чи немає якогось закляття, що подолало б захисні чари довкола неї,

проте нічого такого не пригадав. А невдала спроба відразу його викриє...

Волдеморт підвівся. Гаррі бачив тепер його червоні очі, пласке зміїне лице, білизна якого

легенько відсвічувала в напівтемряві.

* Маю проблему, Северусе, — тихо сказав Волдеморт.

* Яку, володарю? — стрепенувся Снейп.

Волдеморт делікатно й вишукано, наче диригент, підняв бузинову паличку.

— Северусе, чому вона мені не підкоряється?

Запала тиша й Гаррі здалося, що він чує сичання змії, яка згорталася в кільця й знову

розгорталася. Чи, може, то було сипле дихання самого Волдеморта?