Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* В-володарю? — невиразно перепитав Снейп. — Я не розумію. Ви ж... ви ж виконували

цією паличкою надзвичайні чари.

* Ні, — заперечив Волдеморт. — Звичайні мої чари. Це я надзвичайний, а от паличка...

ні. Вона мені не явила обіцяних чудес. Я не відчуваю ніякої різниці між цієї чарівною паличкою

і тією, що для мене виготовив багато років тому Олівандер.

Волдеморт говорив спокійним, замисленим тоном, але шрам Гаррі засіпався й

запульсував. Біль ставав дедалі нестерпніший, і Гаррі зрозумів, що Волдеморт поступово

закипає від люті.

— Ніякої різниці, — повторив Волдеморт.

Снейп не відповідав. Гаррі не бачив його обличчя і не знав, чи Снейп відчув небезпеку і

тепер намагається знайти належні слова, щоб заспокоїти свого хазяїна.

Волдеморт закрокував по кімнаті. Гаррі кілька секунд його не бачив, але й далі чув той

самий стриманий голос. Біль і лють переповнювали Гаррі.

— Я довго про це міркував, Северусе... чи ти знаєш, чому я покликав тебе сюди з поля

бою?

На мить Гаррі побачив Снейпа у профіль. Той не зводив очей зі змії, що звивалася в

зачарованій клітці.

* Ні, володарю, але я благаю дозволити мені повернутися туди. Дозвольте мені знайти

Поттера.

* Ти заговорив, як Луціус. Ніхто з вас не розуміє Поттера так, як я. Його не треба шукати.